Казка Попелюшка – Брати Грімм

Попелюшка казка Брати Грімм

Попелюшка – найулюбленіша казка маленьких дівчаток усього світу. Історія розповідає про бідну дівчину, яку не любила мачуха та наказувала виконувати найбруднішу роботу. Та Попелюшка була дуже гарною дівчиною, робила добрі справи та вірила в чудеса, не дивлячись ні на що. Приємного читання!

Читати онлайн казку Попелюшка

Попелюшка українською мовою

Жив-був один поважний і знатний чоловік. Перша дружина його померла, і він одружився вдруге, та на такій сварливій і зарозумілій жінці, якої світ ще не бачив.

У неї були дві дочки, дуже схожі на свою матінку і зовнішністю, і розумом, і характером.

У чоловіка теж була дочка. Дівчина була добра, привітна, люба — вся в покійну матір. А мати її була жінка найкрасивіша і дуже добра.

І ось нова господиня увійшла в будинок. Тут-то і вона показала свій характер. Все було їй не до смаку, але найбільше не злюбила вона свою падчірку. Дівчина була така гарна, що дочки мачухи поруч з нею здавалися ще гірше.

Бідну падчірку змушували робити всю брудну і важку роботу в будинку: вона чистила казани і каструлі, мила сходи, прибирала кімнати мачухи і обох панночок — своїх сестриц.

Спала вона на горищі, під самим дахом, на колючій солом’яній підстилці. А у обох сестриць були кімнати з паркетними підлогами кольорового дерева, з ліжками за останньою модою, і з великими дзеркалами, в яких можна було побачити себе з голови до ніг.

Бідна дівчина мовчки зносила всі образи і не вирішувалася поскаржитися навіть батькові. Мачуха так прибрала його до рук, що він тепер на все дивився іншими очима і, напевно, тільки б посварив доньку за невдячність і непослухання.

Увечері, закінчивши роботу, вона забиралася в куточок біля каміна і сиділа там на ящику з золою. Тому сестри, а за ними і всі в домі прозвала її Попелюшкою.

А все-таки Попелюшка в своєму старенькому платтячку, змащеному золою, була в сто разів милішою, ніж її сестриці, виряджені в оксамит і шовк.

І ось якось син короля тієї країни влаштував великий бал і скликав на нього всіх знатних людей з дружинами і дочками.

Сестри Попелюшка  теж отримали запрошення на бал. Вони дуже зраділи і зараз же почали вибирати вбрання і придумувати, як би зробити зачіску, щоб здивувати всіх гостей і сподобатися принцу.

У бідної Попелюшки роботи і турботи стало ще більше, ніж завжди. Їй довелося гладити сестрам сукні, крохмалити їх спідниці, прасувати коміри і волани.

В будинку тільки й розмови було, що про вбрання.

— Я, — казала старша, — одягну червоне оксамитове плаття і дорогоцінний убір, який мені привезли з-за моря.

— А я, — говорила молодша, — одягну дуже скромне плаття, але зате в мене буде накидка, розшита золотими квітами, і діамантовий пояс, якого немає ні в однієї знатної дами.

Послали за справною кравчихою, щоб вона пошила їм чепчики з подвійною оборкою, а мушки купили у найкращої майстрині в місті.

Сестри те і робили, що постійно гукали Попелюшку і запитували у неї, який вибрати гребінь, стрічку або пряжку. Вони знали, що Попелюшка краще розуміє, що красиво і що негарно. Вона мала прекрасний смак.

Ніхто не вмів так майстерно, як вона, приколоти мережива або завити локони.

— А що, Попелюшка, хотілося б тобі поїхати на королівський бал? — питали сестри, поки вона зачісувала їх перед дзеркалом.

— Ах, що ви, сестриці! Ви смієтеся наді мною! Хіба мене пустять у палац в цьому платті і в цих черевиках!

— Що правда, то правда. Ото була б сміхота, якщо б така замазура з’явилася на бал!

Інша на місці Попелюшки причесала б сестриць як можна гірше. Але Попелюшка була добра: вона причесала їх як можна краще.

За два дні до балу сестриці від хвилювання перестали обідати і вечеряти. Вони ні на хвилину не відходили від дзеркала і розірвали більше дюжини шнурків, намагаючись затягнути свої талії і стати тоншимт і стрункішими.

І ось нарешті довгоочікуваний день настав. Мачуха і сестри поїхали.

Попелюшка довго дивилася їм услід, а коли їх карета зникла за поворотом, вона закрила обличчя руками й гірко заплакала.

Її хрещена, яка як раз в цей час зайшла провідати бідну дівчину, застала її в сльозах.

— Що з тобою, дитя моє? — запитала вона. Але Попелюшка так гірко плакала, що навіть не могла відповісти.

— Тобі хотілося б поїхати на бал, чи не правда? — запитала хрещена.

Вона була фея-чарівниця — і чула не тільки те, що говорять, але й те, що думають.

— Правда, — сказала Попелюшка, схлипуючи.

— Що ж, тільки будь розумницею, — сказала фея, — а вже я подбаю про те, щоб ти могла побувати сьогодні в палаці. Побіжи на город та принеси мені звідти великий гарбуз!

Попелюшка побігла на город, вибрала найбільший гарбуз і принесла хрещеній. Їй дуже хотілося запитати, яким чином простий гарбуз допоможе їй потрапити на королівський бал, але вона не наважилася.

А фея, не кажучи ні слова, розрізала гарбуз і вийняла з нього всю м’якоть. Потім вона доторкнулась до його жовтої товстої шкірки своєю чарівною паличкою, і порожній гарбуз відразу перетворився в прекрасну різьблену карету, позолочену від даху до коліс.

Потім фея послала Попелюшку в комору за мишоловкою. В мишоловці виявилося півдюжини живих мишей.

Фея звеліла Попелюшці відкрити дверцята і випустити на волю всіх мишей по черзі, одну за одною. Ледь тільки миша вибігала з своєї темниці, фея торкалася до неї паличкою, і від цього дотику звичайна сіра мишка зараз же перетворювалася в сірого, мишастого коня.

Не минуло й хвилини, як перед Попелюшкою вже стояла чудова упряжка з шести ставних коней в срібній збруї.

Не вистачало тільки кучера.

Помітивши, що фея замислилася, Попелюшка несміливо запитала:

— Якщо подивитися, чи не попався в пастку щур? Може бути, він згодиться в кучера?

— Твоя правда, — сказала чарівниця. — Піди подивися.

Попелюшка принесла пастку, з якої визирали три великі щури.

Фея вибрала одного з них, найбільшого і вусатого, доторкнулася до нього своєю паличкою, і щур зараз же перетворивмя у товстого кучера з пишними вусами, — таким вусам позаздрив би навіть головний королівський кучер.

— А тепер, — сказала фея, — іди в сад. Там за лійкою, на купі піску, ти знайдеш шість ящірок. Принеси їх сюди.

Не встигла Попелюшка витрусити ящірок з фартуха, як фея перетворила їх у виїзних лакеїв, одягнених в зелені лівреї, прикрашені золотим галуном.

Всі шестеро швидко вскочили на зап’ятках карети з таким поважним виглядом, наче все своє життя служили виїзними лакеями і ніколи не були ящірками…

— Ну ось, — сказала фея, — тепер у тебе є свій виїзд, і ти можеш, не втрачаючи часу, їхати в палац. Що, ти задоволена?

— Дуже! — сказала Попелюшка. — Але хіба можна їхати на королівський бал в цій старій, забрудненій золою сукні?

Фея нічого не відповіла. Вона тільки злегка доторкнулася до сукні Попелюшки своєю чарівною паличкою, і старе плаття перетворилося на чудове вбрання з срібної та золотої парчі, все усипане коштовними каменями.

Останнім подарунком феї були туфельки з чистого кришталю, які і не снилися ні одній дівчині.

Коли Попелюшка була вже зовсім готова, фея посадила її в карету і строго-настрого наказала повернутися додому до півночі.

— Якщо ти запізнишся хоч на одну хвилинку, — сказала вона. — Твоя карета знову стане гарбузом, коні — мишами, лакеї — ящірками, а твій пишний наряд знову перетвориться у стареньке, зашите платтячко.

— Не турбуйтеся, я не спізнюся! — відповіла Попелюшка і, не пам’ятаючи себе від радості, відправилася в палац.

Принц, якому доповіли, що на бал приїхала прекрасна, але нікому не відома принцеса, сам вибіг зустрічати її. Він подав їй руку, допоміг вийти з карети і повів до зали, де вже перебували король з королевою і придворні.

Всі відразу стихло. Скрипки замовкли. І музиканти, і гості мимоволі задивилися на незнайому панну, яка приїхала на бал пізніше всіх.

– Ах, яка ж вона гарна! — говорили пошепки кавалер кавалеру і дама дамі.

Навіть король, який був дуже старий і більше дрімав, ніж дивився по сторонах, і той відкрив очі, подивився на Попелюшку і сказав королеві упівголоса, що давно вже не бачив такої чарівної особи.

Придворні дами були зайняті тільки тим, що розглядали її сукню і головний убір, щоб завтра ж замовити собі що-небудь схоже, якщо тільки їм вдасться знайти таких же майстрів і таку ж прекрасну тканину.

Принц посадив свою гостю на найпочесніше місце, а трохи тільки заграла музика, підійшов до неї і запросив на танець.

Вона танцювала так легко і граціозно, що всі замилувалися нею ще більше, ніж раніше.

Після танців розносили гостинці. Але принц нічого не міг їсти — він не зводив очей зі своєї дами. А Попелюшка в цей час розшукала своїх сестер, підсіла до них і, сказавши кожній кілька приємних слів, пригостила їх апельсинами та лимонами, які підніс їй сам принц.

Це їм дуже лестило. Вони й не очікували такої уваги з боку незнайомої принцеси.

Але ось, розмовляючи з ними, раптом Попелюшка почула, що палацовий годинник б’є одинадцять годин і три чверті. Вона встала, поклонилася усім і пішла до виходу так швидко, що ніхто не встиг наздогнати її.

Повернувшись з палацу, вона ще зуміла до приїзду мачухи та сестер забігти до чарівниці і подякувати за щасливий вечір.

— Ах, якби можна було і завтра поїхати в палац! — сказала вона. — Принц так просив мене…

І вона розповіла хрещеній про все, що було в палаці.

Ледь тільки Попелюшка переступила поріг і одягла свій старий фартух і дерев’яні черевики, як у двері постукали. Це повернулися з балу мачуха і сестри.

— Довго ж ви, сестриці, гостювали нині у палаці! — сказала Попелюшка, позіхаючи й потягуючись, наче тільки що прокинулася.

— Ну, якщо б ти була з нами на балу, ти б теж не стала поспішати додому, — сказала одна з сестер.

— Там була одна принцеса, така красуня, що й уві сні краще не побачиш! Ми їй, мабуть, дуже сподобалися. Вона підсіла до нас і навіть почастувала апельсинами та лимонами.

— А як її звуть? — запитала Попелюшка.

— Ну, цього ніхто не знає… — сказала старша сестриця.

А молодша додала:

— Принц, здається, готовий віддати півжиття, аби тільки дізнатися, хто вона така. Попелюшка посміхнулася.

— Невже ця принцеса і справді така гарна? — запитала вона.

— Які ви щасливі!.. Не можна й мені хоч одним оком подивитися на неї? Ах, сестрице Жавотта, дайте мені на один вечір ваше жовте плаття, яке ви носите вдома кожен день!

— Цього тільки не вистачало! — сказала Жавотта, знизуючи плечима. Дати своє плаття такій замазурі, як ти! Здається, я ще не зійшла з розуму.

Попелюшка не чекала іншої відповіді і анітрохи не засмутилася. Справді: що б вона стала робити, якщо б Жавотта раптом розщедрилася і хотіла позичити їй свою сукню!

На другий вечір сестри знову вирушили до палацу — і Попелюшка теж… На цей раз вона була ще прекраснішою і нарядною, ніж напередодні.

Принц не відходив від неї ні на хвилину. Він був привітний, говорив такі приємні речі, що Попелюшка забула про все на світі, навіть про те, що їй треба виїхати вчасно, і схаменулася тільки тоді, коли годинник став бити північ.

Вона піднялася з місця і побігла швидше лані.

Принц кинувся за нею, але її і слід прохолов. Тільки на сходинці сходів лежала маленька кришталева туфелька. Принц дбайливо підняв її і наказав розпитати придверних, чи не бачив хто-небудь з них, куди поїхала прекрасна принцеса. Але ніхто ніякої принцеси не бачив. Правда, вартові помітили, що повз них пробігла якась бідно одягнена дівчина, але вона скоріше була схожа на злидаря, ніж на принцесу.

Тим часом Попелюшка, задихаючись від втоми, прибігла додому. У неї не було більше ні карети, ні лакеїв. Її бальний наряд знову перетворився у стареньке, поношене платтячко, і від усієї її пишності тільки й залишилося, що маленька кришталева туфелька, точно така ж, як та, яку вона загубила на палацових сходах.

Коли обидві сестриці повернулися додому, Попелюшка спитала в них, весело їм було нині на балу і чт приїжджала знову в палац вчорашня красуня.

Сестри навперебій стали розповідати, що принцеса і на цей раз була на балу, але втекла, як тільки годинник почав бити дванадцять.

— Вона так поспішала, що навіть втратила свій кришталевий черевичок, — сказала старша сестриця.

— А принц підняв його і до кінця балу не випускав з рук, — сказала молодша.

— Повинно бути, він по вуха закоханий у цю красуню, яка втрачає на балах черевики, — додала мачуха.

І це була правда. Через кілька днів принц наказав оголосити привселюдно, під звуки труб і фанфар, що дівчина, якій доведеться впору кришталева туфелька, стане його дружиною.

Зрозуміло, спочатку туфельку стали міряти принцесам, потім герцогиням, потім придворним дамам, але все було марно: вона була тісна і герцогиням, і принцесам, і придворним дамам.

Нарешті черга дійшла і до сестер Попелюшки.

Ах, як намагалися обидві сестриці натягнути маленьку туфельку на свої великі ноги! Але вона не лізла їм навіть на кінчики пальців. Попелюшка, яка з першого погляду пізнала свою туфельку, посміхаючись, дивилася на ці марні спроби.

— Але ж вона, здається, буде якраз мені, — сказала Попелюшка.

Сестриці так і заходились злим сміхом. Але придворний кавалер, який приміряв туфельку, уважно подивився на Попелюшку і, помітивши, що вона дуже красива, сказав:

— Я отримав наказ від принца приміряти черевичок усім дівчатам у місті. Дозвольте вашу ніжку, добродійко!

Він посадив Попелюшку у крісло і, надівши кришталеву туфельку на її маленьку ніжку, відразу побачив, що більше приміряти йому не доведеться: черевичок був точнісінько по ніжці, а ніжка — по черевичку.

Сестри завмерли від подиву. Але ще більше здивувалися вони, коли Попелюшка вийняла з кишені другу кришталеву туфельку — зовсім таку ж, як перша, тільки на іншу ногу — і наділа, не кажучи ні слова. В цю саму хвилину двері відчинились, і в кімнату увійшла фея — хрещена Попелюшки.

Вона торкнулася своєю чарівною паличкою до бідного плаття Попелюшки, і воно стало ще пишніше і красивіше, ніж було напередодні на балу.

Тут тільки обидві сестриці зрозуміли, хто була та красуня, яку вони бачили в палаці. Вони кинулися до ніг Попелюшки, щоб вимолити собі прощення за всі образи, які вона зазнала від них. Попелюшка пробачила сестер від усього серця — адже вона була не тільки гарна, але й добра.

Її відвезли в палац до молодого принца, який знайшов, що вона стала ще прекраснішою, ніж була раніше.

А через кілька днів Попелюшка та Принц зіграли веселе весілля.

Rate article
Поделитесь с друзьями
kolobook.org
Залишити відповідь